29 . 07 . 2014
пошук робіт:         
 

Дипломна робота, курсова робота, виконання робіт.

МОНІТОРИНГ ЯКОСТІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ПРОБЛЕМА ТЕОРІЇ І ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СИСТЕМІ ОСВІТИ



№ роботи: 1742
розділ: Педагогіка
тип: Курсова робота
об'єм:
винагорода автору:

Зміст:

ВСТУП

У всьому світі освіта розглядається як ключовий фактор стабільного розвитку держави. Якість вищої освіти грає ключову роль у створенні єдиного Європейського освітнього простору, тому вона стає центральною в освітній політиці України. Якість освіти визначається не тільки обсягом знань, але й параметрами особистісного, світоглядного, громадянського розвитку, прицьому проблема якості освітнього процесу розглядається з позицій загальнолюдської і соціальної цінності освіти. Саме ці чинники актуалізують проблему управління якістю освіти у вищому навчальному закладі. Моніторинг є складовою управління якістю освіти.
У мінливих умовах функціонування різних систем засобом подолання нестачі інформації при прийнятті управлінських рішень стає моніторинг, який полягає в постійному відстеженні об’єкта управлінської діяльності, аналізі його стану й зіставленні із заданими еталонами або цілями, прогнозуванні можливих змін станів об’єкта з метою надання управлінських впливів, спрямованих на поліпшення якості об’єкта. Застосування моніторингу в різних сферах діяльності аналізується в роботах Є.Г. Антосенкова, А.А. Ахмадеєва, А.І. Бичкова, І.В. Вавілова, І.Г. Галяминої, С.А. Горбаткова, Л.П. Грибанової, В.Н. Гудкової, М.Б. Гузаїрова, Т.З. Козлової, В.К. Левашова, Н.А. Морозової, Г.П. Савельєвої.
Методологічні й теоретичні проблеми моніторингу розглядаються в працях І.В. Бестужева-Лади, І.П. Герасимова, Т.І. Заславської, Ю.А. Левади, О.М. Майорова, Н.П. Пішулина, А.Я. Савельєва, Н.А. Селезньової, Л.Г. Семушиної, А.І. Субетто, Р.Є. Шишова. Моніторинг усе ширше використовується в освітніх системах. У теорії й практиці освіти існують різні підходи до моніторингу. Одні вчені й практики (П.Ф. Анісімов, В.М. Зуєв, О.М. Майоров, Л.В. Шибаєва) розглядають моніторинг як засіб удосконалювання системи інформаційного забезпечення управління освітою, інші (А.І. Галаган, B.C. Качерманьян, А.Я. Савельєв, Л.Г. Семушина) - підвищення ефективності стратегічного планування розвитку вищої професійної освіти. А.А. Орлов розглядає моніторинг у контексті підвищення якості управлінських рішень і при здійсненні педагогічних інновацій. В. О. Кальней, Н.Н. Міхайлова, Н.А. Селезньова використовують моніторинг як засіб оцінки якості освіти.М.Б. Гузаїров, І.Н. Єлісєєв, А.Г. Сапронов розглядають моніторинг як інформаційну основу в системі оцінювання й управління якістю освіти на регіональному рівні, а І.В. Вавілова, Л.Є. Виноградова, С.А. Горбатков, B.C. Лукманов, Т.Д. Макарова,Е.І. Мухортова, Н.Ш. Нікітін, Г.Б. Скок - на рівні навчального закладу, педагога, студента.
Натомість у сучасній українській педагогічний науці недостатньо розроблені підходи до виявлення критеріїв якості вищої освіти, механізмів моніторингу та процесів його використання, відсутні компактні аналітико-діагностичні технології здійснення зворотного зв’язку. Постійно діючий моніторинг ще не став постійною складовою системи професійної підготовки майбутніх фахівців.
Об’єкт дослідження — навчальний процес у системі післядипломної освіти.
Предмет дослідження — коло питань, що стосуються моніторингу якості результатів навчальної діяльності у системі післядипломної освіти керівних кадрів.
Метою дипломної роботи є визначення сутності моніторингу якості результатів навчальної діяльності у системі післядипломної освіти керівних кадрів.
Для досягнення поставленої мети в даній роботі необхідно було розглянути низку завдань, а саме:
- провести аналіз концептуальних підходів до моніторингу якості навчальної діяльності та їх результатів;
- дослідити досвід і стан практичного застосування технології моніторингу у процесі управління навчальним процесом у закладах освіти.

- розглянути теоретичні основи моніторингу якості навчальної діяльності;
- провести наукове обгрунтування структура та зміст моделі моніторингу результатів навчальної діяльності;
- здійснити експериментальну апробацію моделі та запропонувати науково-методичні рекомендації щодо підвищення ефективності моніторингу за навчальним процесом та його результатом;
- узагальнити матеріал та зробити висновки.
У роботі використовувалися наступні методи дослідження:
1) вивчення інформаційних джерел із проблеми дослідження: публікації статей з даної тематики, психолого-педагогічна література, передовий педагогічний досвід відомих педагогів, фонд підручників;
2) теоретичні методи: індукція та дедукція, аналіз і синтез; порівняння; класифікація і систематизація.


1.1 Аналіз концептуальних підходів до моніторингу якості навчальної діяльності та їх результатів

Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті однією з умов модернізації управління освітою передбачено створення системи моніторингу ефективності управлінських рішень та їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях. Головним завданням сучасного вищого навчального закладу є розвиток творчої самостійності майбутнього фахівця. В зв"язку з цим з"явилась потреба в моніторингу якості освіти на всіх етапах когнітивного та інтелектуального розвитку студентів, починаючи від абітурієнтів і закінчуючи випускниками вищого навчального закладу.
Поняття "моніторинг" прийшло в педагогіку з екології і соціології. В екології моніторинг - це безперервне стеження за станом навколишнього середовища з метою попередження небажаних відхилень за найважливішими параметрами. У соціології моніторинг має на меті визначення невеликої кількості показників, що відображають стан соціального середовища.
Освітній моніторинг - це система організації, збору, зберігання, обробки і пошуку інформації про діяльність системи навчальних закладів, що забезпечує безперервне стеження за станом і прогнозування їх майбутнього.
Система діагностування і моніторингу навчального процесу в професійній освіті така ж багатопланова, як і сама освіта. її завдання - спрямування навчального процесу на підвищення його ефективності, недопущення знецінення освіти через низькі професійні якості випускників. Вимоги до фахівців сьогодні мають світові параметри, визначені Болонською декларацією університетів Європейського союзу, то-му вони викликають необхідність повного, глибокого та особливого контролю якості освіти, як гаранта професійної і суспільної стійкості системи освіти в Україні.
Само поняття «моніторинг» представляє інтерес з точки зору його теоретичного аналізу, оскільки не має однозначного тлумачення, тому що вивчається і використовується в різних сферах науково-практичної діяльності. Складність формулювання визначення означеного поняття пов’язана також з його належністю як до сфери науки, так і до сфери практики. Моніторинг можна визначити як «постійне спостереження за яким-небудь процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату або вихідним пропозиціям – спостереження, оцінка і прогноз стану навколишнього середовища у зв’язку з діяльністю людини». Отже, моніторинг являє собою достатньо складне й неоднозначне явище. Він застосовується у різних сферах і з різноманітними цілями, але при цьому має загальні характеристики, властивості, риси, хоч існує і розвивається досить ізольовано в межах тієї чи іншої науки або галузі управління. Можна зазначити, що ступінь вивченості й інтенсивність використання його в різних сферах діяльності не рівнозначні.
Так, наприклад, можна говорити про певний рівень вирішеності проблем моніторингу, як на прикладному, так і на теоретичному рівнях в галузі екології. Тут поняття моніторингу визначено і приймається більшістю науковців. Достатньо глибоко опрацьований його методологічний апарат, створені засоби вимірювання, адекватні поставленим завданням, існує відпрацьована система моніторингу, яка містить у собі збір, збереження, обробку і розповсюдження одержаної інформації, його статус закріплений на законодавчому рівні. Н.Ф.Реймерс зазначає, що сенс моніторингу полягає у виконання двох взаємоповязаних функцій спостереження (стеження) і попередження. Такий моніторинг спрямований на фіксацію негативних наслідків господарських дій та їх вторинних ефектів й, отже, має низький прогностичний потенціал [5]. І.В.Бестужев-Лада під моніторингом розуміє систематичне спостереження, оцінку і прогноз стану навколишнього середовища, обумовлені господарською діяльністю людини.
Отже, моніторинг може розглядатися як:
1) спосіб дослідження реальності, що використовується в різних науках;
2) спосіб забезпечення сфери управління різноманітними видами діяльності через надання своєчасної й якісної інформації.
Для більш точного з’ясування сутності моніторингу розглянемо як це поняття співвідноситься з такими поняттями як «контроль» і «експертиза».
Як відомо, контроль розглядають як одну з функцій управління, спрямовану на вирішення трьох завдань - визначення відхилень фактичних результатів управління від передбачених, з’ясування причин розбіжності мети й результатів управління, визначення змісту регулюючої діяльності шляхом мінімізації наявних відхилень [9].
Частина науковців фактично ототожнює моніторинг із контрольно-аналітичною діяльністю, що значно розширює його границі й не дозволяє визначити його принципові особливості.
Необхідно зазначити, що контроль є складовою управлінського циклу, він спрямований на організацію реалізації плану роботи і його мети. У зв’язку із цим контроль має ситуативний характер і є нетривалим за часом реалізації. Контроль пов’язаний з мікроелементами освітньої системи, а моніторинг пов’язаний з функціонуванням усієї системи. Моніторинг передує плануванню й прийняттю рішень. При цьому необхідно додати, що моніторинг спрямований на основні параметри навчального закладу й має статус дослідження, а не емпіричного збору матеріалу. Він має комплексний, системний характер і створює умови для планування - річного, перспективного, стратегічного.
Моніторинг реалізується за допомогою комплексу методів і чітко розроблених процедур. На відміну від контролю, який щороку спрямований на нові об’єкти, моніторинг спрямований на ті самі об’єкти й періодично повторюється.
На відміну від загальноприйнятого розуміння контролю освітній моніторинг представляє форму організації, збору, зберігання, обробки й поширення інформації про педагогічні системи, що забезпечує безперервне стеження за їхнім станом, а також дає можливість прогнозування розвитку педагогічних систем.
У науковій літературі моніторинг у порівнянні з експертизою розглядається в часовому вимірі як ширше поняття. Експертиза має механізми для глибшого і детальнішого аналізу об’єкта дослідження. Проте, у системи моніторингу та експертизи, хоч і в неоднаковій мірі, входять такі важливі елементи, як збір інформації методами діагностики та вимірювання, ії аналіз, оцінювання та експерті висновки. Одні і ті ж суб’єкти можуть проводити моніторинг та експертизу. Подібними є також і процедурні елементи. Відмінності між моніторингом та експертизою простежуються, зокрема, у самих трактуваннях, бо моніторинг тлумачиться, за визначенням Г. Єльникової, як комплекс процедур щодо спостереження, поточного оцінювання перетворень керованого об’єкта і спрямування цих перетворень на досягнення заданих параметрів розвитку об’єкта, експертиза - як розгляд, дослідження якоі-небудь справи, якогось питання з метою зробити правильний висновок, дати правильну оцінку відповідному явищу». Тобто найхарактернішою рисою моніторингу є синхронність процесів спостереження і вимірювання, систематичне збирання фактів протягом певного проміжку часу. Педагогічна експертиза дає аналіз та оцінку функціональної ефективності структурних елементів навчального закладу у фіксованому часовому розрізі. Отже, освітній моніторинг та педагогічна експертиза – взаємопов’язані управлінські технології оцінки та контролю. Результати моніторингових досліджень можуть бути основою для експертних висновків, а дані експертизи можуть стати приводом для початку моніторингових досліджень.
Одне з найбільш всебічних досліджень освітнього моніторингу виконано О.М. Майоровим. В його роботі [2] розглянуті історія становлення моніторингу, побудована розгорнута класифікація видів моніторингу за різними ознаками, сформульовані вимоги до інформації зворотного зв’язку, надається огляд різних таксономій, що є підґрунтям для побудови систем моніторингу, визначені його функції, дано загальне визначення поняття «моніторинг в освіті».
Проте аналіз досліджень моніторингу в галузі освіти засвідчив, що в означеній галузі ще існує ціла низка невирішених проблем як методологічного, так і прикладного характеру. Сьогодні не існує спільної думки з такого фундаментального питання як визначення поняття «моніторинг». Т.А.Стефановська визначає це поняття таким чином: “Діагностика, оцінка і прогнозування стану педагогічного процесу: відслідкування його ходу, результатів, перспектив” [7, с.18].
Як видно з наведеного визначення автор включає процеси оцінювання і прогнозування до складу моніторингу, суттєво розширюючи обсяг поняття і наділяючи його функціями, що виходять за межі процедур, пов’язаних з інформаційним забезпеченням управління освітньою системою. З точки зору В.І. Андреєва педагогічний моніторинг являє собою “системну діагностику якісних і кількісних характеристик ефективності функціонування і тенденцій саморозвитку освітньої системи, включаючи її цілі, зміст, форми, методи, дидактичні й технічні засоби, умови і результати навчання, виховання і саморозвитку особистості і колективу” [1, с.37]. В цьому визначенні, навпаки, поняття моніторингу звужується до діагностики, що ускладнює використання даних моніторингу в сфері управління названими у визначенні процесами. В одному з психолого-педагогічних словників моніторинг визначається як “контроль с періодичним стеженням за об’єктом моніторингу і обов’язковим зворотним зв’язком”[4, с.134]. Якщо у попередньому визначенні моніторинг ототожнюється з діагностикою, то у даному випадку автори зводять його до контролю з досить невизначеним “періодичним стеженням”. Відсутня єдність і у виборі предмету моніторингу. Для Т.А. Стефановської – це педагогічний процес, для В.І. Андреєва – ефективність функціонування і тенденції саморозвитку освітньої системи. В процитованому вище психолого-педагогічному словнику предмет моніторингу взагалі не конкретизується. Цього недоліку позбавлено визначення, запропоноване С.Є.Шишовим і В.О.Кальней, які під моніторингом в системі “вчитель-учень” розуміють “сукупність безперервних контролюючих дій, які дозволяють спостерігати і коригувати за необхідності просування учня від незнання до знання ” [10, с.135]. Прогностична функція моніторингу авторами не виділяється. Є.М. Хриков визначає моніторинг як систему заходів щодо збору й аналізу інформації з метою вивчення й оцінки якості професійної підготовки й прийняття рішень про розвиток навчально-виховного процесу на основі аналізу виявлених типових особливостей і тенденцій [8].
Одне з найбільш загальних визначень освітнього моніторингу запропонував О.М. Майоров: “Моніторинг в освіті – це система збору, обробки, зберігання і поширення інформації про освітню систему або окремі її елементи, яка орієнтована на інформаційне забезпечення управління, дозволяє робити висновки про стан об’єкта у будь-який момент часу і дає прогноз його розвитку” [2, с.85]. Воно легко конкретизується для окремих освітніх підсистем шляхом уточнення предмета моніторингу.
За своєю внутрішньою будовою моніторинг поєднує три важливі управлінські компоненти: аналіз, оцінку й прогнозування процесів в освіті; сукупність прийомів відстеження процесів в освіті; збір і обробку інформації з метою підготовки рекомендацій щодо розвитку досліджуваних процесів і внесення необхідних коректив.
Моніторинг ґрунтується на цих компонентах, але не заміняє жоден з них, оскільки не може бути ні контролем, ні експертизою, ні системою інформаційного забезпечення. Без функціонування в навчальному закладі всіх цих напрямків діяльності організація моніторингу неможлива.
Моніторингш в освіті – категорія педагогічна й управлінська, оскільки він не копіює загальні положення теорії інформації, а переводить їх на мову педагогіки, психології і управління. Соціальна сутність освітнього моніторингу визначається тим, що саме він служить головним засобом контролю й обліку передачі соціального досвіду (змісту освіти) підростаючим поколінням.
Отже, під моніторингом якості освіти у вищому навчальному закладі ми розуміємо інформаційну систему, яка постійно оновлюється і поповнюється на основі безперервного стеження за станом і динамікою розвитку основних складових якості освіти за сукупністю визначених критеріїв з метою вироблення управлінських рішень по коригуванню небажених диспропорцій на основі аналізу зібраної інформації і прогнозування подальшого розвитку досліджуваних процесів.
Створення інформаційних умов для формування цілісного уявлення про стан освітнього процесу, про якісні й кількісні зміни в ньому є основною метою моніторингу якості освіти у вищому навчальному закладі.
Ця мета природньо виникає на певному етапі еволюції освітньої системи. Її здійснення неможливе без становлення необхідних умов, наявності інтелектуальних, фінансових і матеріально-технічних можливостей самої системи освіти і її структурних компонентів. Величезне значення має усвідомлення суб’єктами цієї системи доцільності розробки реалістичної моделі моніторингу.
Основними завданнями моніторингу якості освіти у внз є: 1) розробка комплексу показників, що забезпечують цілісне уявлення про стан освітнього процесу, про якісні й кількісні зміни в ньому; 2) систематизація інформації про стан і розвиток освітнього процесу у внз; 3) забезпечення регулярного й наочного представлення інформації про процеси, що відбуваються у внз; 4) інформаційне забезпечення аналізу й пронозування стану й розвитку освітнього процесу, вироблення управлінських рішень.
Необхідно зазначити, що одним із завдань моніторингу є попередження про те чи інше неблагополуччя, небезпеку для ефективного функціонування об’єкта. Причому не просто констатація факту появи змін, що представляють небезпеку, а саме попередження про неї перш ніж ситуація може стати необоротною. Тим самим створюється можливість запобігти або мінімізувати можливий деструктивний розвиток подій.
Завдяки виконанню мети й завдань, моніторинг якості освіти є універсальним за своїми дослідницькими і практичними можливостями механізмом впливу й корекції діяльності суб’єктів управління системою.
Слід зазначити, що моніторинг освітніх систем належить до однієї групи з системи моніторингу доволі складних соціальних об’єктів. Проте, це не означає, що в освіті, не можуть бути застосований моніторинг, що належить до інших груп. Звичайно, що може бути здійснений і реально існує моніторинг законодавчої бази в галузі освіти, моніторинг старіння основних засобів в системі освіти та ін.
Моніторинг, що використовується в освіті, має кілька видів: педагогічний, освітній, професіографічний. Розглянемо кожний з них.
О.М. Касьянова визначає педагогічний моніторинг як супровідний контроль і поточне коригування взаємодії педагога й студента в організації й здійсненні навчально-виховного процесу.
Питання систематичного контролю якості засвоєння навчального предмета є одним з основних в управлінні ходом цього процесу. Без спеціального відстеження цього процесу за єдиною методикою важко уявити коректність дій викладача.Прийняттядержавнихст андартів і новихпрограм зобов’язує викладачів використовувати такі єдині форми контролю навчального процесу, які б максимально відображали реальний стану справ, а його результати були б порівнянними. Одержавши такий інструмент, можна вчасно й конкретно вносити необхідні зміни в діяльність, як викладачів, так і студентів. Педагогічний моніторинг також може бути засобом одержання цілісного уявлення про особистість викладача, зокрема про його професійні якості.
Моніторинг може охоплювати сукупність, групу й окремі фактори, що визначають ефективність процесу навчання. Отже, педагогічний моніторинг дає можливість здійснювати аналіз, діагностику, прогнозування й проектування дидактичних процесів, взаємодію його суб’єктів.
Професіографічний моніторинг - процес безперервного науково обґрунтованого, діагностико-прогностичного, планового спостереження за станом і розвитком педагогічного процесу підготовки фахівця з метою найбільш оптимального вибору освітніх завдань, а також засобів і методів їх розв’язання [6].
Сфера його застосування - професійні навчальні заклади. Професіографічний моніторинг покликаний усунути професійну некомпетентність педагогічних кадрів вищих навчальних закладів у питаннях діагностики, прогнозування й аналізу педагогічного процесу становлення фахівців не тільки на початковій і кінцевій стадії, але й у проміжній фазі розвитку досліджуваного явища, його коректування в необхідному руслі.
Об’єктом професіографічного моніторингу є процеcпрофесійної підготовки фахівця у вузі. Професіографічний моніторинг дозволяє визначити стан навчально-виховного процесу на кожному етапі, наскільки раціонально використані педагогічні засоби, якою мірою вони відповідають заданим цілям, наскільки ефективні реалізовані педагогічні технології. Тривалість спостереження за станом педагогічних явищ дозволяє виявляти тенденції їх зміни, установлювати залежність їх від певних умов.
Отже, професіографічний моніторинг являє собою певну систему лонгітюдного дослідження якості підготовки. Він є одним з найважливіших елементів системи інформаційного забезпечення навчально-виховного процесу у внз й сприяє прийняттю адекватних управлінських і педагогічних рішень.
Освітній моніторинг - це система організації збору, збереження, обробки й поширення інформації про діяльність педагогічної системи, що забезпечує безперервне спостереження за її станом і прогнозування її розвитку[3].
Управління процесом освіти в навчальному закладі засноване на знанні того, як протікає освітній процес. Для цього служить система освітнього моніторингу - постійного відстеження ходу освітнього процесу з метою виявлення й оцінювання його проміжних результатів, факторів, а також прийняття рішень щодо регулювання й корекції освітнього процесу.
Для управління освітнім процесом необхідно мати систему отримання інформації про його результативність, щоб бачити відхилення або динаміку в цьому процесі. Моніторинг не обмежується виявленням відхилень від певних норм (стандартів). Освітній моніторинг припускає оцінювання самих норм. А це означає те, що моніторинг може розглядатися як механізм корекції освітніх і управлінських цілей і шляхів їх досягнення.
На підґрунті особливостей освітнього моніторингу, його місця в управлінській діяльності Є.М.Хриков визначив основні його напрямки [8]: 1)моніторинг контексту освітнього процесу; 2) моніторинг ресурсів освітнього процесу; 3) моніторинг ходу освітнього процесу; 4) моніторинг результатів освітнього процесу.
У процесі моніторингу якості вищої освіти можна виділити такі рівні: кафедральний, факультетський (інститутський), університетський, регіональний, державний, континентальний, світовий. Практична реалізація завдань моніторингу вищим навчальним закладом здійснюється на перших трьох рівнях – кафедральному, факультетському, університетському. На кафедральному рівні доцільно використовувати педагогічний і професіографічний моніторинг, на факультетському – професіографічний і освітній моніторинг, на університетському рівні – освітній моніторинг.
До показників моніторингу результатів освітнього процесу університетського рівня можна віднести: рейтинг вищого навчального закладу серед інших; відсоток випускників, працевлаштованих за спеціальностями; відсоток випускників, які працюють за спеціальністю через 1, 3, 5 років після закінчення вищого закладу; оцінка готовності випускників до професійної діяльності керівником (високий, середній, низький рівень); самооцінка готовності випускників до професійної діяльності (високий, середній, низький рівень); рівень заробітної плати випускників.
До показників факультетського рівня можна віднести: відповідність особистих якостей випускників вимогам професії; відповідність професійних знань, умінь і навичок вимогам професії; здатність випускників до інноваційної діяльності; рейтинг випускників серед працівників організації; особисті досягнення випускників (нагороди, наукові роботи, винаходи, публікації та ін.).
До показників кафедрального рівня можна віднести: професійна спрямованість випускників; професійна компетентність випускників; позитивні риси в роботі випускників; недоліки в роботі випускників; ставлення підлеглих або учнів до випускників; ставлення керівників до випускників.
Отже, вихідним положенням моніторингу є його зв"язок з цілями навчання, які зазвичай передбачені навчальним планом, тобто, моніторинг пов"язаний з оцінкою реалізації цілей і планів, порівняння фактичного рівня підготовки з планами. Головним завданням моніторингу є зменшення різниці між ними, виявлення та усунення негативних факторів впливу на них.
Якісною і кількісною мірою оцінки результатів педагогічної діяльності є досягнення бажаного результату. Останній визначається нормами, стандартами відповідної спеціальності. Саме норма, стандарт, є необхідною умовою та підґрунтям моніторингу в освіті, оскільки з ними порівнюються фактичні результати, після чого здійснюється оцінювання і корекція.
В освітньому процесі таке співставлення фактичних досягнень з нормою, еталоном, вимогами стандартів називається перевіркою. Процес інтерпретації та ставлення до фактичного результату називають оцінюванням, а зафіксований в балах результат називають оцінкою. Сама проблема вдосконалення перевірки й оцінювання роботи навчальних закладів складна й багатоаспектна.
Одна з головних вимог оцінювання роботи навчального закладу - об"єктивність: відповідність фактичних успіхів науково-педагогічних працівників, студентів; оцінювання виявленого рівня знань відповідно до державних стандартів.
Дослідження якості освітніх процесів у навчальних закладах передбачає такі етапи:
• діагностика та експертиза діяльності навчального закладу;
• порівняльний аналіз результатів, консультування та практична допомога в подоланні недоліків, труднощів, які виникають під час навчального процесу;
• проектування плану майбутнього розвитку навчального закладу.
Вивчення основних показників діяльності навчальних закладів передбачає, як правило, п"ять напрямів:
• аналіз ролі навчального закладу щодо вирішення проблеми кадрового забезпечення галузі;
• аналіз діяльності адміністрації;
• аналіз діяльності педагогічного навчання і виховання;
• участь громадськості та органів студентського самоврядування в навчально-виховному процесі.
Моніторинг діяльності навчального закладу охоплює збір потрібної інформації, підготовку звіту та репрезентацію його перед учасниками навчального процесу. В звіті має бути представлений реальний стан діяльності навчального закладу, рівень розбіжності результатів навчального процесу зі спеціальностей передбаченим нормам, стандартам, освітнім цілям підготовки фахівців. При цьому слід зважати на те, що моніторинг і оцінка будуть ефективні настільки наскільки коректно сформовані стандарти, норми відповідно до принципових вимог сучасного виробництва.
Тому розробка і формування галузевих стандартів освіти є процесом досить довготривалим і відповідальним, вони мають враховувати вітчизняні вимоги до майбутніх фахівців в освітньому і професійному плані, а також міжнародні стандарти з конкретних спеціальностей. Будь-які зміни в технології галузі обов"язково призводять до зміни в стандартах, нормах. І тут моніторинг виступає не тільки як процес виявлення відхилень від стандартів і норм, але й як підстава для їх перегляду. Тобто моніторинг - не тільки підстава для відстеження процесу руху до заданої мети, цілей, а й механізм корекції цілей та шляхів їх досягнення. Багато помилок в управлінні виникає через те, що моніторинг розглядається лише як засіб мінімізації відхилень, а не як шлях виправлення помилок у цілях, планах, нормах, стандартах тощо.
Дотримання стандартів і нормативів передбачає наявність апарату моніторингу, осіб які б відповідали за виявлення відхилень і оцінювання педагогічного процесу. В першу чергу відповідальність за дотримання навчальних нормативів несуть викладачі, які за спеціально розробленими методиками оцінюють рівень навченості студентів з відповідних дисциплін навчального плану (рис. 1.1).


Рис. 1.1. Аналітична схема моніторингу у ВНЗ

У вищій школі склалась традиція оцінювання рівня навченості студентів на іспитах і заліках, але підсумковий контроль - не коригуючий контроль. В цьому випадку навчальним процесом викладач не керує, а лише констатує факт (результат). Як підтверджує аналіз, відсутність поточного системного контролю та оцінювання, приводить до безлічі недоліків у навчальному процесі:
- не стимулюється систематична робота студентів протягом навчального семестру;
- низький рівень активності студентів, відсутня змагальність за кращі знання і вміння;
- присутній суб"єктивний підхід до оцінювання знань;
- значні витрати часу на екзаменаційні сесії тощо.
Не слід забувати про те, що педагогічна оцінка має дві важливі функції: визначає рівень навченості та МОТИВУЄ студентів до наступної практичної діяльності.
Особливо важлива мотиваційна функція. Вона викликає потребу в самооцінці, поведінці та способах навчальної роботи, системі відносин студентів у процесі навчання і наступної практики.
Досить важливим є дотримання викладачами адекватності, справедливості й об"єктивності оцінювання. До типових помилок у цьому процесі відносять "великодушність", близькість, контрастність, центральну тенденцію, ореол, логічність. Помилки "великодушності" та "поблажливості" проявляються у виставленні завищених оцінок. Особливо це проявлялось за наявної у минулому у вищому навчальному закладі системи процентоманії в оцінці результатів роботи. Помилки "центральної тенденції" проявляються у викладачів, які прагнуть уникати крайніх оцінок (наприклад: не ставлять двійок і п"ятірок). Помилки "ореола" зустрічаються у викладачів, які не ставлять високих оцінок за принципом "Всевишній знає на "5", я - на "4", а "студент" відповідно ...", або позитивна оцінка ставиться лише окремим, наближеним студентам (часто це старости груп). Помилки "контрасту" виявляються в тому, що поведінка студентів оцінюється вище або нижче залежно від рівня знань і ерудиції викладача. Менше досвідчений і організований викладач оцінює студентів вище, ніж той, який має досить великий досвід наукової і педагогічної роботи, відрізняється акуратністю та високою виконавською дисципліною. Оцінка "близькості" знаходить своє відображення в тому, що викладач не може поряд з незадовільною оцінкою поставити п"ятірку, а при незадовільній відповіді відмінника спроможний поставити йому вищу оцінку. "Логічні" помилки проявляються в виставленні оцінок за поведінку і переносі її на предмет, або коли за однакові відповіді виставляються різні оцінки з врахуванням поведінки.
Помилки в оцінюванні можуть в окремих випадках бути виправданими. Наприклад: підвищена поточна оцінка окремим студентам для їх підтримки подальшої успішності, звернення уваги до предмета. Однак виставлення незаслуженої п"ятірки заради диплома з відзнакою є свідомим обманюванням суспільства.
Втім бувають випадки, коли абсолютна об"єктивність педагогічної оцінки не завжди доцільна з точки зору індивідуального підходу в навчанні. Тому певна суб"єктивність оцінки в окремих випадках буває потрібною поряд із застосуванням об"єктивних дидактичних тестових завдань, програмованого контролю з автоматичним оцінюванням знань і умінь студентів.
Розглядаючи проблему моніторингу якості освіти, доцільно нагадати структуру процесу навчання. З дидактики відомо, що структура процесу навчання включає: мету (цілі) - зміст навчального матеріалу - засоби, методи і форми - контроль - результат.
На перший погляд, контроль, як структурний компонент призначений для з"ясування рівня засвоєння навчального матеріалу і визначення результатів навчання. Але моніторинг тим і відрізняється від контролю, що його завданням є виявлення зв"язків з другими складовими навчального процесу, зокрема з цілепокла-данням. Моніторинг, як технологія, передбачає визначення результатів навчання і його корекцію відповідно до стану засвоєння конкретних знань і умінь (когнітивна сфера діяльності), які студент зобов"язаний був сформувати в процесі вивчення даного навчального матеріалу.
Таким чином, моніторинг встановлює не тільки засвоєння сформованих знань й умінь студентами, але й рівень засвоєння, який задається цілями даного навчального процесу, а також створює можливості корекції його відповідно до визначеного еталону майбутньої діяльності, планів-проектів навчального закладу.



1.2. Досвід і стан практичного застосування технології моніторингу у процесі управління навчальним процесом у закладах освіти

До технології моніторингу входять контрольні дії і отримання інформації про результати навчання.
Методи вивчення навчального матеріалу, форми організації навчальних занять безумовно впливають на результати навчання, але вони не є складовими моніторингу. Найважливіше значення в навчальному процесі мають конкретні цілі навчання: як для його організації, так і для результату.
Без діагностичних цілей моніторинг неможливий. Діагностичні цілі навчання визначають сукупність неперервних контролюючих дій та результат навчання.
Таким чином, можливість впровадження моніторингу в навчальний процес обумовлена двома положеннями: по-перше, при умові оптимізації навчання всі студенти спроможні засвоїти на високому рівні навчальний матеріал (який є еталоном, стандартом), по-друге, при діагностованому цілепокладанні навчального процесу є можливість достатньо грунтовно перевірити рівень засвоєння матеріалу, при чому на завчасно заданому рівні.
Перше пояснюється тим, що студенти незалежно від здатностей мають засвоїти навчальний матеріал і сформувати відповідні знання і уміння (за еталоном ОКХ). Друге твердження передбачає діагностованість цілепокладання, тобто таке формулювання цілей, які можна перевірити. Останнє вимагає від викладача формулювання мети заняття так, щоб у ній звучав результат діяльності викладача і студентів. Студент має винести з заняття приріст (дельту) знань, умінь, а також конкретизувати рівень засвоєння навчального матеріалу відповідно до ієрархії цілей. Ієрархія освітніх задач базується на рівні мислення студента на занятті в процесі засвоєння навчального матеріалу і дозволяє відрізняти задачі "нижчого" (пізнання, розуміння і застосування) і "вищого" (аналіз, синтез, оцінка) рівня. При формулюванні освітніх цілей викладач має вказати рівень засвоєння, який передбачається досягти студентом на занятті.
Пізнання передбачає запам"ятовування і відтворення термінів, формул, правил, процедур, методів тощо.
Розуміння - уміння інтерпретувати вивчений матеріал на інші ситуації, явища, події.
Застосування - проявляється в отриманні результатів при вирішенні задач, обґрунтуванні висновків на основі використання вивчених правил, методів, принципів, теорій.
Аналіз - проявляється в характеристиці складових частин одного цілого процесу, виявлення упущень, помилок у логіці суджень.
Синтез - проявляється в умінні скласти із окремих частин ціле, з певним змістом і новизною (доповідь, план дій, схема).
Оцінка - проявляється в умінні оцінити конкретний текст, явище, правило, продукт діяльності за заданою метою і подати в усній чи письмовій формі.
Подані в такому вигляді результати діяльності студента легко перевіряються. При наявності критерію оцінки або засобів їх перевірки, як правило, такими засобами найчастіше є тести.
Впровадження моніторингу впливає на методику роботи викладачів, ставить перед ними конкретні методичні завдання, зокрема: першим є етап визначення еталонів (навчальних елементів) засвоєння навчального матеріалу для всіх студентів. Вони зазвичай визначені в змістових модулях галузевого стандарту вищої освіти;
• другим етапом є визначення рівня засвоєння цих навчальних
елементів (пізнання, розуміння тощо);
• третій етап - підбір контролюючих засобів для визначення досягнення встановленого рівня навченості;
• кінцевим етапом є розробка підсумкового контролюючого засобу, який дозволить підтвердити досягнутий результат з основних тем і розділів змісту кожної дисципліни.
Впровадження технології моніторингу передбачає врахування деяких особливостей:
1. Підсумкова контрольна робота оцінюється п"ятибальною системою; оцінка на кожному занятті по засвоєнню навчального матеріалу здійснюється за принципом "знає - не знає", "розуміє - не розуміє".
2. Студенти мають бути підготовлені до роботи за новою системою. Практика роботи педагогів показала, що найбільш ефективним методом контролю є використання тестів. Зараз тестологія формується як окрема галузь дидактики і забезпечує методику формування засобів поточного та підсумкового контролю якості навчання як з кожної дисципліни, так і повністю зі спеціальності [6]. При розробці галузевих стандартів формуються і засоби діагностики якості вищої освіти зі спеціальностей за допомогою яких можна здійснювати моніторингові дослідження, проводити атестацію науково-педагогічних кадрів, визначати ефективність методики професійної підготовки та використовувати критерії професійного відбору. Засоби діагностики якості вищої освіти є галузевим нормативним документом в якому встановлюються вимоги до стандартизованих методик, що призначені для кількісного і якісного оцінювання ступеня досягнення особами, які навчаються у вищому навчальному закладі, цілей (змісту) вищої освіти, визначених освітньо-кваліфікаційною характеристикою фахівця.
До форм підсумкового об"єктивного контролю ступеня досягнення кінцевих цілей освіти та професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі належать:
- технологія виконання та захист кваліфікаційних дипломних робіт;
- тестовий атестаційний (державний) іспит.
Вони формуються на інформаційній базі змістових модулів та їх навчальних елементів освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програми спеціальності.
Виконання підсумкової кваліфікаційної роботи дає змогу виявити рівень засвоєння випускником теоретичних знань та практичних умінь, його здатність до самостійної роботи за обраною спеціальністю і спеціалізацією.
Вона має виконуватись на матеріалах реально функціонуючого об"єкту (турфірми, готелю), який є базою перед-дипломної практики студента з ґрунтовним аналізом використання накопиченого фактичного матеріалу та залученням певного методичного інструментарію. Випускник має продемонструвати уміння здійснювати правильне узагальнення накопиченого фактичного матеріалу, групування та обробку даних, зробити їх кваліфікований аналіз, обґрунтувати висновки та пропозиції.
Атестаційні кваліфікаційні завдання (АКЗ) є адекватною формою кваліфікаційних випробувань, що об"єктивно і надійно визначає рівень освітньої та професійної підготовки випускників. Зазвичай до АКЗ входить тестова перевірка знань, що формує уміння відповідно до варіативної компоненти освітньо-кваліфікаційної характеристики (спеціалізації) та профілюючих дисциплін нормативної частини галузевого стандарту, а також письмове розв"язання комплексної ситуаційної задачі з дисциплін, що дозволяє перевірити сформованість відповідних умінь та навичок. Зміст задачі відповідає змістовим модулям нормативних дисциплін галузевого стандарту і моделює реальну ситуацію, з якою може зустрітись випускник у практичній діяльності на первинних посадах, імітує процес підготовки, прийняття і реалізації управлінського чи технологічного рішення.
Засобом діагностики теоретичних знань є тестові завдання закритої форми із запропонованими відповідями, де вибирають правильні з множини вибору. Тест має забезпечити пропорційне представництво всіх визначених до державної атестації дисциплін та різноманітних змістових модулів зі складу кожної дисципліни. Представництво кожної дисципліни у кожному варіанті забезпечується пропорційно до обсягу (кількості кредитів) її вивчення.
Загальна "довжина тесту" може становити до 60 тестових завдань одного варіанту. До кожного стандарту додається до 50 варіантів ідентичних тестів, що гарантує певну секретність завдань під час проведення моніторингових спостережень.
Зрозуміло, що підсумкове діагностування лише фіксує творчий тип майбутнього фахівця, що само собою досить корисно при моніторингових дослідженнях якості підготовки фахівців. Як показала практика, подібні випробування важливо здійснювати на ранніх етапах навчання з метою можливості цілеспрямованої орієнтації студентів на активні типи діяльності. Це дозволить у підсумковій діагностиці виявити, наскільки спеціаліст підготовлений для того, щоб без тривалої адаптації увійти до виробничої діяльності.
Держава вже зробила важливий крок у цьому напрямі - започаткована національна система контролю якості освітніх послуг шляхом створення та організації діяльності Державної акредитаційної комісії. Відкрито напрями підготовки, завершується формування галузевих стандартів, що стане основою моніторингу освіти.

Висновки до розділу 1

Отже, моніторинг якості освіти розглядається в теорії спеціального управління як одна із головних, відносно самостійних ланок управлінського циклу. В межах моніторингу проводиться виявлення та оцінювання проведених педагогічних дій. При цьому забезпечується зворотний зв"язок, який повідомляє про відповідність фактичних результатів діяльності педагогічного колективу кінцевій меті. Той факт, що вона не завжди досягається повністю, є звичайною ситуацією і завдання полягає в тому, щоб оцінювати ступінь її досягнення, направленість та причини відхилень.
Результати педагогічного процесу обумовлюються впливом різних зовнішніх і внутрішніх факторів, до яких відносимо: зміни в навчальних планах, забезпечення інформаційною літературою та засобами навчання, застосування сучасних методик і технологій навчання, а також суб"єктивних факторів: склад педагогічних працівників та тих, хто навчається.
Таким чином, моніторинг освіти передбачає виявлення і врегулювання впливу факторів зовнішнього середовища та внутрішніх факторів самої педагогічної системи.
Тому розгляд моніторингу, як самостійної функції управління освітнім процесом, має умовний характер і є корисним в концептуальних та операційних відносинах. У реальних умовах моніторинг тісно пов"язаний з функціями та стадіями управління навчальним закладом, тобто він охоплює цілі, інформації, рішення, організацію та рівень педагогічної діяльності колективу та управління ним. Моніторинг навчального закладу може здійснюватися принципово різними шляхами: контроль навчального процесу та контроль знань тих, хто навчається. Перший шлях методично відпрацьований та виконується систематично в кожному навчальному закладі. Його характерною рисою є всеохоплюючий характер. Він реалізується періодично і постійно. Періодично - це ліцензування, акредитація та атестація як зовнішня перевірка навчального закладу.










Список використаних джерел

1. Андреев В.И. Проблемы педагогического мониторинга качества образования/ В.И.Андреев //Известия Российской Академии Наук. - № 1. – 01. -С. 37.
2. Майоров А.Н. Мониторинг в образовании. Книга 1/А.Н.Майоров. – Спб.: Издательство «Образование-Культура», 1998. – 344с.
3. Майоров А.Н. Элементы педагогического мониторинга и региональных стандартов в управлении/А.Н.Майоров, Л.Б.Сахарчук, А.В.Сотов . - СПб., 1992.
4. Психолого-педагогический словарь для учителей и руководителей образовательных учреждений. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. – 257с.
5. Реймерс Н.Ф. Природопользование. Словарь справочник/ Н.Ф.Реймерс - М.: Мысль,1990. - С.637.
6. Силина С.П. Профессиографический мониторинг в педагогических вузах / С.П. Силина// Педагогика.-2001. -№ 7. -С. 47-53.
7. Стефановская Т.А. Педагогика: наука и искусство/ Т.А.Стефановская. - М.: Совершенство, 1998. – С. 18 (356с.).
8. Хриков Є.М. Теоретико-методологічні засади моніторингу професійної підготовки [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.profosvita. org.ua/ru/career/articles/2.ht ml
9. Хриков Є.М. Управління навчальним закладом / Є.М.Хриков. - К.: Знання, 2006. - 365 с.
10. Шишов С.Е. Школа: мониторинг качества образования /С.Е. Шишов, В.А. Кальней. - М.: Педагогическое общество России, 2000. - 320 с.
11. Державний стандарт України ДСГУ 3739-98: Положення про ведення державного класифікатора ДК - 003 "Класифікатор професій". - К.: Держстандарт України, 1998.
12. Василишин Лариса. Деякі сучасні проблеми моніторингу діяльності навчальних закладів // Педагогіка та психологія професійної освіти. - 2002. - №1. - С. 157-160.
13. Матрос Д.М., Полев Д.М., Мельникова Н.Н. Управление качеством образования на основе новых информационных технологий образовательного мониторинга //Школьные технологии. - 2000. - № 3. - С. 5-14.
14. Макарова Т.Д. Обеспечение итогового контроля // Образовательные стандарти и контроль качества образования. - Вологда, 1996. - С.67-77.
15. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. - Київ: Шкільний світ. - 2001. - 22 с.
16. Образовательное тестирование в Российской Федерации // Проект реформирования образования с участием Мирового банка (Авторський колектив Болотов В. А., Королев М. Ф., Радионов Б. У. при участии Беспалько В. П. и др.) - М., 1995. - 36 с.
17. Судаков В. В. Стандартизация образования и творчества педагога // Федеральний и национально-региональный компонент государственных образовательных стандартов. - Якутск, 1996. - С.151-156.
18. Шитов С. Е. Образовательные стандарти и контроль качества // Сборник виступлений и статей российских, голландских и датских єкспертов "контроль качества в образовании", - Пермь, 1996. - С.3-24.
19. Шитов С. Е. Образовательные стандарти в странах Западной Европы и США // Сборник статей "Актуальне проблеми стандартизации образования" / Под ред. Ю. И. Кривова, - Пенза, 1997. - С.2-35.
20. Карпенко М. Система забезпечення якості вищої освіти у Болонському процесі та механізми її імплементації в Україні // Аналітичні записки. – 2008. – № 6. – http://www.niss.gov.ua/Monitor /juni08/16.htm.
21. Кісіль М. Моніторинг як складова системи управління якістю вищої освіти // Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту: Європейський контекст: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2009. – С. 188–190.
22. Поташник М. Управление качеством образования – М.: Пед. об-во России, 2006. – 448 с.
23. Локшина О. Моніторинг якості освіти: становлення та розвиток в Україні: Рекомендації з освітньої політики – К.: К.І.С., 2004. – 160 с.
24. Субетто А. И. Онтология и эпистемология компетентностного подхода, классификация и квалиметрия компетенций. СПб. – М.: Исследоват. центр проблем качества подготовки специалистов, 2006 – 72 с.
25. Коваль Г. І, Коротун Т. М., Мороз Г. Б. Байєсівські мережі: застосування для керування програмними проектами // Вісник МНТУ. – Збірник наукових праць. – 2008. – №2. – C. 125–132.
26. Лаврищева Е. М., Слабоспицкая О. А. Подход к экспертному оцениванию в программной инженерии // Кибернетика и сист. анализ.– 2009.– № 2.– С. 151–168.
   
Список літератури

 

 

© DIPLOMSERVIS.com.ua 2009.